Історія села
Село Пилипи нині – центр Пилипівської сільської ради. Розташоване в пологій долині біля річки Котлубаївка – лівої притоки Дністра , за 14 кілометрів від районного центру м.Могилів – Подільська . Через село проходить шосейна дорога . Населення – 263 чоловік . Сільській раді підпорядковані села : Пилипи , Петрівка , Шлишківці , Балки , Матеївка .
На старому кладовищі с. Пилипи був хрест, на якому викарбувано 1753 р. Перші історичні згадки про село Пилипи згадуються до 17-того століття . До 1699 року Поділля перебувало під владою турків , тому в пам’яті народний мур в центрі села і нині вважають “турецьким” . Село Пилипи названо в честь першого поселенця Пилипа , який раніше проживав , де тепер проживає Гримчак Володимир Семенович.
Після другого поділу Речі Посполитої , в 1793 році до Російської імперії відійшло село Пилипи у складі Подільського воєводства , пізніше реорганізованого в Подільську губернію з адміністративним центром у м.Кам’янець-Подільський .
Важливою сферою діяльності населення села було сільське господарство .
У селі проживали пани Стрижак і Лобаш , які володіли землями села і сусіднього села Шлишковець . Кожен пан мав по 15-30 постійних наймитів і по 20-30 наймитів сезонних (строкарі) . Платив пан поденщикам по 20-30 копійок в день , строкарям 10-12 карбованців в місяць і постійним по 40 карбованців і по 30-40 пудів хліба в рік . Часто молоді селяни ходили найматись у сусідні села , зокрема в Коневу . це десь за 20 кілометрів від Пилипів , бо там пан платив більше – по 60 копійок в день і ще й в обід наймав музик , під яких дівчата танцювали . Після жнив робили обжинки , пану сплітали вінок з колосся , а пан тій дівчині , що одягала вінок йому , платив гроші .
В 1912 році земська управа закінчила будівництво приміщення школи і перші школярі сіли за парти у новій школі.
В травні 1917 року селяни відмовились працювати на поміщика , вимагаючи підвищення заробітної плати , самовільно почали випасати худобу на поміщицьких вигонах, вирубували ліси . Заворушення селян було жорстоко придушено .
За період з 1917 по 1920 рік влада змінювалася багато разів у губернії . У січні 1918 року селяни приступили до розподілу земель . В грудні 1918 року був створений комнезам , який провів боротьбу проти бандитизму та куркульського саботажу .
У 1930 році незаможні селяни в листі до газети “Прикордонна зірка” писали , що у відповідь на ліквідацію куркульського господарства вони приєднуються до організації колгоспу .
1932 року в центрі села люди побудували клуб, але згодом продали сільпо (райсоюзу)під магазин.
Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні протягом багатьох десятиріч офіційно забезпечувалася правлячою верхівкою країни. Його причини, штучний характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувались не тільки від світової громадськості а й, насамперед, від кількох поколінь наших співвітчизників. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Голодомор був штучним і в першу чергу спрямованим проти селянства та споконвічного українського ентосу. Голод косив людей там, де вирощували хліб, отже, в сільській місцевості.
Відчувши в собі недоїдання 1931 року селяни почали опір такій аграрній політичній партії. Не менш болючим для розвитку національної свідомості українського народу були й моральні втрати. Від голоду загинули цілі покоління а відтак було загублено історичну пам'ять нації. У сучасних територіальних межах області підрахунки проведені працівниками ДАВО дають цифру від 800 тис. до 1,2 млн. осіб. Це жахливий показник.
Близько шести десятиліть заборонялося говорити правду заборонялося пом’янути замучених, доглядати могили померлих, згадати невинних. Шість десятиліть в історії України білою плямою були 1932-1933 роки . Прийшла пора віддати належне безвинно вбитим - розповісти нащадкам правду. У пам’яті українців та інших націй голодомор 1932-1933 роки назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого.
Коли дослідники говорять про голодомор 1932-1933 років мається на увазі період з березня – квітня 1932 по листопад 1933 років. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.
Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно підрахувати дуже важко. Між істориками досі точаться дискусії скільки саме людей загинуло:5, 7,9 чи 10 мільйонів? Але все одно, мова йде про мільйони безневинних жертв. А якщо взяти до уваги непрямі втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідки голодомору, число жертв.
Не обійшов стороною Голодомор 1932-1933 років жителів і нашої сільської ради .
Зі слів старожила Семка Степана Карповича в період Голодомору 1932-1933 роки померли Гримчак Павло , Лавров Созон ,Червоняк Ірина ,Гримчак Михайло , Марков Семен Іванович .
Зі слів свідчення старожилої Григораш Марфи Леонтіївни її батько Когут-Пастушенко Леонтій Дорофійович 1877-1933 помер в серпні перед жнивами , Когут-Пастушенко Андрій Леонтійович 1907-1933 помер в квітні , Пастушенко Докія Олексіївна померла разом із Андрієм і поховані разом в один день , Пастушенко Василь Миронович ,син Докії , Пастушенко Марія Миронівна померла в 1933 році разом з дитиною ,дитині був 1 рік (мати була вже мертва , а дитина ходила по мамі їсти хотіла і на другий деню померла дитина) .
Зі слів старожила Козака Никифора Гнатовича померли в період Голодомору 1932-1933 роки Коваль Трохим Васильович , Слічна Ганна Павлівна , Ліщишен Павло , Костюк Дмитро з дружиною , Яцентюк Василь Іванович , Байлюк Ганна Федорівна , Швець Гавриїл . Швець Ганна, жінка , яка звалася Килиною. Голодомор 1932-1933 років забрав життя багатьох жителів сільської ради , які залишилися невідомими.
З початком Великої Вітчизняної війни у селі почалась Мобілізація до лав Червоної Армії . З 1941 по 1944 роки село Пилипи Знаходилось під окупацією Румунії і входило до складу так званої”Трансністрії”.Окупанти селом проганяли полонених євреїв і , за згадками односельчан , ті , побачивши річечку кинулися до води . Німці почали стріляти і не дали знедоленим напитися . Селяни виносили їм хто сливки , хто шматок хліба . Серед полонених був знесилений старенький дідусь , якого за селом застрелили .
А ще в селі люди заховали два ранених червоноармійця але їх німці знайшли і застрелили.
17 березня 1944 року село Пилипи було звільнено від загарбників . У Великій Вітчизняній війні загинуло 1111 жителів Пилипівської сільської ради . В центрі села стоїть пам’ятник загиблим героям односельчанам і на меморіалі викарбувані імена загиблих. Тепер у селі проживають інвалід Великої Вітчизняної війни – Ганзюк Василь Леонтійович , три учасники бойових дій – це Касіянчук Андрій Пантелеймонович , Семко Степан Карпович , Семко Роман Карпович.
Великий і довгий бойовий шлях пройшов Ганзюк Василь Леонтійович – інвалід Великої Вітчизняної війни . На фронт пішов у 1944 році , воював на Другому Українському фронті 202 дивізії у напрямку Яси-Кишинів кулеметником у званні старший сержант . Його бойовий шлях війни : Будапешт , Вена , Прага . Нагороджений Орденом Слави , Медаллю за Відвагу , Медаллю за взяття Бухаресту , Медаллю за взяття Будапешту , Медаллю за взяття вени . Був важко пораненим . Після поранення був артилеристом . В 1945 році воював на Японськім фронті , Монголія , Китай.
Касіянчук Андрій Пилипович пішов на фронт зовсім юним , йому ще не виповнилося і 18 років . Це було в 1944 році 29 березня . а 1 травня йому виповнилося 18 років . Його шлях Югославія , Австро-Угорщина , Будапешт , Вена. Закінчив війну в місті Тіфляк Штирмамарської області . Воював на річці Ельбі в союзі з американською визвольною армією 12 травня 1945 року. Був знайомий із С.А.Колпаком , воювали разом в Австрійських Альпах . В роки війни служив мінометником (це зброя , що викидає снаряд 20кг.).За мінометом закріплювалось по три чоловік, але Андрій Пантелеймонович був закріплений зі своїм бойовим товаришем тільки вдвох .Один бойовий товариш загинув , а з другим Александровим зустрічався Андрій Пантелеймонович після війни в 50-х роках на Донбасі . Воював і на озері Балатол теж у союзі з американськими військами .”Нас хоч і мало було , але наша техніка була сильніша , -згадує Андрій Пантелеймонович .-Амереканські танки горіли на Балаталі , як сірники . І хоч офіційно війна закінчилася 9 травня , але ми воювали ще до кінця травня з фашистами недобитками.“ Має нагороди :Медаль за Відвагу , Медаль за взяття міста Будапешт Медаль ”Красного Знамени “, Орден Бойового знамена .”Військові нагороди загубив в окопах разом з документами ,-говорить Андрій Пантелеймонович ,-бо в війну в окопі можна було загубити і голову , а в бою і голова тяжка “.
Настали мирні дні .Прийшов час мирних подвигів . Через запущеність земель і відсутність техніки та коней на полях були низькі урожаї сільськогосподарських культур. Землю приходилось копати лопатами , орати коровами , збирати урожай косами та серпами . Було зовсім мало чоловіків , все робили жінки .
В 1946 році був відкритий медичний пункт , яким завідував Юр’єв Анатолій Захарович .
Першим головою колгоспу був обраний Когут Йосип , а головою сільської ради Гримчак Григорій Іванович(було створено сільську раду в 1918 році) .Колгосп , який було організовано носив назву “Червона Хвиля ”. В 1950 р. головою колгоспу був Зіняк . В 1951 с.Пилипи об’єдналось з с.Петрівкою і був створений колгосп , який носив назву “Пролетарська революція”. Головою колгоспу було обрано Гринєвського Івана Федоровича. Далі був головою колгоспу Дворкіс, який пропрацював недовго. Потім обрали Мінейлюка Афанасія керуючим господарством, при ньому в с.Петрівка побудували школу.
Після Міняйлюка прийшов Захаров Віктор О., пробув до 1961 р. Зі слів старожила Іванишина І.Є. в 1962 р. керівником колгоспу ім.. Калініна був обраний Ільїн Володимир Миколайович. Під час його керівництва було побудовано на селі будинок спеціаліста, в якій проживали голови колгоспу.
В 1967 р керівником колгоспу прислали Сафроняк Миколу Івановича. За своє головування Сафроняк М.І. вніс вагомий вклад в будівництво нашого господарства. Було побудовано сільський будинок культури, гордість нашого села, відкриття провели в 1968 р.
В 1973 р. розпочав будівництво сільського клубу в с. Петрівка. Також розпочав будівництво комплексу ВРХ. Побудував дороги з’єднання Пилипи – Петрівка – Шлишківці. В кінці 1973 р. керуючим прийшов Бурбеза В.М. А в 1975 р. головою колгоспу став Майборода І.А. побудував комплекс ферм за селом, за часи керування вивів косгосп і міліонери. 1982 р. – сільський голова Іванишин І.Є. побудував приміщення в 2 етажі с/рада.
В 1988 р. головою колгоспу ім.. Леніна став Джуренко А.А. В 1990 р. головою колгоспу “Світанок”став Татаровський Анатолій Климович по 1996р.Після нього Ткаченко М.В. , який пропрацював 1 рік. 1998 р. керівником вже СВАТ Агрофірма “Сортнасіннєовоч” став Кардаш Й.С.
В 2013 р. сільський голова Миколайчук Вадим Степанович провів ремонти СБК і бібліотеки (замінили вікна, двері і підлогу), ФАПів с. Петрівка, с.Шлишківці, с.Пилипи. Також надав кошти на поточні ремонти шкіл і на придбання ноутбука шкіл с.Сл.-Шлишковецької і с. Шлишківці. На території села є фермерське господарство “Золоте Руно” під керівництвом Романюк Н.Д. По с.Пилипи і Петрівка є 72 одноосібники і приватний підприємець магазину “Юлія” Кавун Ф.Г.
